Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2014 р. м. Київ К/9991/81434/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Весельської Т.Ф.,

Винокурова К.С.,

Олексієнка М.М.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа: начальник управління пенсійного забезпечення військовослужбовців Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Дудинська Клавдія Володимирівна, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Зарічного районного суду міста Суми від 6 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 16 березня 2011 року, -

в с т а н о в и л а:

У лютому 2010 року ОСОБА_4 пред'явив у суді позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа: начальник управління пенсійного забезпечення військовослужбовців Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Дудинська К.В, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після звільнення з органів внутрішніх справ, у 1998 році йому призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ), розмір якої після перерахунку у лютому 2008 року склав 2 625 гривень 39 копійок.

Після звільнення він продовжив працювати на державній службі. У зв'язку з досягненням граничного віку для перебування на державній службі, у липні 2009 року звільнився з роботи та, скориставшись правом вибору однієї з видів пенсій, перейшов на пенсію державного службовця. Втім, уже в серпні 2009 року повернувся на пенсію за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ.

Посилаючись на те, що після повернення до попереднього виду пенсії відповідач безпідставно зменшив її розмір, чим порушив його права, просив суд визнати дії відповідача протиправними, зобов'язати поновити виплату пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ у попередньому розмірі, а також виплатити йому недоотриману, починаючи з 18 серпня 2009 року, пенсію, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 6 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 березня 2011 року, ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування прийнятих ними рішень та ухвалення нової постанови про задоволення позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вина відповідача у зменшенні розміру пенсії позивача відсутня, оскільки чинне законодавство не передбачає правових підстав для збереження доплати різниці в пенсії. Пенсія ж позивача, як до припинення виплати, так і після її поновлення, визначалася за матеріалами його пенсійної справи, зокрема, за довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області від 1 квітня 2009 року № 11/465-1549 про розмір його грошового забезпечення.

Втім, колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів.

За перевіркою матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_4 з 1 січня 2007 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області, де отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII, у розмірі 2 625 гривень 39 копійок.

З 1 січня 2008 року, у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", було змінено структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців, з урахуванням яких, відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ та Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (далі - Порядок) позивачу було здійснено перерахунок пенсії. Внаслідок перерахунку, його пенсія зменшилася і склала 2 173 гривну 91 копійку. Оскільки положенням пункту 4 Порядку передбачено, що у разі зменшення розміру пенсії внаслідок перерахунку, вона виплачуватиметься в раніше встановленому розмірі, то відповідач продовжив виплачувати позивачу пенсію у попередньому розмірі.

7 липня 2009 року ОСОБА_4 подав Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області заяву про припинення виплати пенсії з 1 серпня 2009 року, у зв'язку з переходом на інший її вид (державного службовця), а 18 серпня 2009 року - заяву про поновлення виплати пенсії за вислугу років за нормами Закону № 2262-ХІІ.

Остання заява позивача була задоволена та виплата пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-ХІІ йому поновлена з 18 серпня 2009 року, однак, уже без щомісячної доплати.

Позивач, вважаючи, що у такий спосіб порушується його право на пенсійне забезпечення, звернувся за його захистом до суду.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Окрім того, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано та не може бути скасоване чи звужене.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.

Оскільки пенсія за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII була призначена позивачу у 1998 році довічно, на підставі документів, наявних у його пенсійній справі, і з цього часу до переходу на інший вид пенсії її розмір лише зростав, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач безпідставно відмовився повернути пенсію позивача до розміру, який виплачувався йому до такого переходу.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень не застосували норми права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, ухвалені ними рішення підлягають обов'язковому скасуванню. З огляду на те, що обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, вони підлягають скасуванню, з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Зарічного районного суду міста Суми від 6 серпня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 16 березня 2011 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_4.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити ОСОБА_4 виплату пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" у розмірі, що виплачувався до переходу у липні 2009 року на інший вид пенсії, з проведенням відповідних виплат, починаючи з 18 серпня 2009 року, з урахуванням виплачених сум.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді Т.Ф. Весельська

К.С. Винокуров

М.М. Олексієнко